КАНІБОЛОЦЬКИЙ ІВАН ВІКТОРОВИЧ
КАНІБОЛОЦЬКИЙ ІВАН ВІКТОРОВИЧ
19.01.1995 – 19.07.2024
КАНІБОЛОЦЬКИЙ Іван Вікторович народився 19.01.1995 року в селищі Побузьке. Навчався в Побузькій школі. Привітний, товариський, веселий, життєлюб, він любив своїх рідних, свою Батьківщину, природу, яку фотографував собі на згадку. Мав феноменальну пам'ять та багатогранні здібності,завдяки яким після закінчення школи з легкістю навчався в Одеському національному університеті на хімічному факультеті. З такою ж легкістю згодом Іван проходив свою першу практику в хімічному кабінеті Побузької школи.
Після закінчення університету працював на ТОВ "ПФК" лаборантом в експреслабораторії. Іван любив подорожувати, тому вирішив поїхати за кордон, побачити світ. Працював в Чехії, Польщі, інших країнах. Через деякий час Іван Вікторович повернувся до рідної домівки, до батьків, для яких він був надією, опорою, єдиним сином. В той час Іван знов влаштувався на ТОВ "ПФК" і працював фахівцем із зв'язків з громадськістю та пресою.
Під час повномасштабного вторгнення Івана Вікторовича не полишала думка, як самостійно потрапити до "Азову" або "Третьої штурмової" бригади, щоб достойно захищати свою країну, як справжній воїн. Прийнявши виважене рішення КАНІБОЛОЦЬКИЙ Іван Вікторович був призваний 6 відділом Тернопільського ТЦК та СП на військову службу, після чого направлений на навчання до Британії. Йому дуже подобалося і легко давалося те навчання, ще й тому, що він чудово знав англійську мову і старанно вбирав у себе всі отримані знання. Ним захоплювалися Британські інструктори. Один з них навіть подарував Іванові свій шеврон та вручив відзнаку " Найкращий стрілець". Повернувшись до України в "Школі лідерів" Іван обрав снайперський напрямок. Воювати довелося в н.п. Борова, Ізюмського району, Харківської області, де разом з побратимами одразу зайняли оборонні бойові позиції, кожного дня стикаючись з небезпекою, ризиком, втратами та моментами, коли дивом вцілів.
Маючи добре серце і щиру душу, він був справжнім прикладом мужності й честі для своїх побратимів. Того злощасного дня, 19 липня 2024 року велася запекла боротьба за сантиметри нашої землі. Ворог бойовими штурмами намагався прорвати оборону і просунутися бодай на клаптик нашої землі, але воїни стояли і відбивали атаки суцільним щитом майже добу. Не віддали! Після того бою батькам Івана вручили сповіщення, що їх син зник безвісти. Надія і віра в те, що їх Ванюша живий не полишала рідних. Однак не судилося. Надійшло підтвердження, що Іван поліг смертю Героя 19 липня 2024 року.
Неможливо словами передати цей пекучий біль. Низько вклоняємось перед батьками Івана, які виховали такого порядного, мужнього, загартованого, відважного сина і воїна, щиро співчуваємо Вам.
Ім'я нашого Героя назавжди залишиться в нашій пам'яті, а його подвиг - в наших серцях.
Велика кількість людей, разом з батьками Івана, його друзями і побратимами з почестями провели в останню путь Героя.
Поховали Каніболоцького Івана Вікторовича 10 травня 2025 року на кладовищі села Довга Пристань, Миколаївської області, неподалік селища Побузьке.
